Статистика полонених росіян: зростання кількості та склад особового складу
Що сталося?
Проєкт «Хочу жити» вперше оприлюднив комплексну статистику щодо більш ніж 10 000 російських військовослужбовців, захоплених у полон під час повномасштабного вторгнення. Дані Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими показують, що кількість полонених щороку збільшується: за неповний 2025 рік взято в полон більше росіян, ніж у 2022 і 2023 роках разом. Середній щотижневий показник складає 60–90 осіб, у серпні 2024 року він досягав 350 осіб. Нинішній портрет полонених: переважно рядовий склад (83%), 13% — сержанти, близько 3% — офіцери; 76% контрактники, 19% мобілізовані, майже 5% — строковики. Частина мають судимості, хронічні хвороби, низький рівень освіти, багато з них — батьки.
Чому це важливо?
Дані дають системне уявлення про демографію та умови полонених, що важливо для планування обмінів, медичної допомоги та правозахисних програм. Зростання частки іноземних найманців серед полонених (приблизно 7% із 40 країн) змінює формат переговорів про обміни і ставить питання щодо їхнього статусу. Інформація про судимості, стан здоров’я та примусове вербування впливає на гуманітарні потреби і ризики для тих, хто перебуває в полоні. Також статистика ілюструє тенденцію: із червня 2023 року росіяни здаються в полон частіше, ніж українські військові в російський полон.
Що буде далі?
Координаційний штаб і гуманітарні служби можуть використовувати ці дані для коригування процесів обміну, пріоритетів медичної евакуації та реабілітації. Очікувано, увага до іноземних найманців призведе до уточнення процедур їхньої ідентифікації та правового статусу. Можливі подальші публікації оновлених зведень із детальнішим розподілом за регіонами та захворюваннями, а також аналізом випадків повторного відправлення на фронт після обміну.
Як це вплине на тебе?
Для громадян України й учасників відновлення безпеки ця статистика сигналізує про потребу в посиленні системи медичної допомоги, реабілітації та соціальної підтримки тих, хто бере участь у роботі з полоненими. Родини полонених і обмінні групи отримають чіткіші очікування щодо пріоритетів обміну й ризиків. Загалом дані можуть вплинути на політику обміну та гуманітарні програми, але не змінять безпосередньо індивідуальних прав людини та обов’язків держави щодо поводження з військовополоненими.
